Манта, яку часто називають морським дияволом, - це найбільший скат на планеті й один з найзагадковіших мешканців океану. Попри грізне прізвисько та схожість на велетенського кажана, ця тварина цілком безпечна для людини: вона не має отруйного жала й живиться лише крихітним планктоном. Плавну, майже політ під водою нагадує рух мант давно зробив їх улюбленцями дайверів по всьому світу.
Зовнішній вигляд і величезний розмір
До роду мант належать два види. Гігантська океанічна манта (Mobula birostris) сягає в розмаху грудних плавців до 7 метрів, а окремі особини - трохи більше. Менша рифова манта (Mobula alfredi) виростає приблизно до 5 метрів. Ще донедавна цих скатів відносили до окремого роду Manta, але після переоцінки науковці об'єднали їх з мобулами.
Маса великої манти може досягати близько 2 тонн. Тіло сплощене, ромбоподібне, з широкими трикутними «крилами». Спереду помітні два головні (цефалічні) плавці, які тварина скручує в трубочки під час плавання й розгортає, коли годується, - саме через них манта й отримала диявольський образ. Забарвлення зазвичай темне зверху та світле знизу, а унікальний малюнок плям на череві дає змогу дослідникам розпізнавати кожну особину, наче за відбитком пальця.
Як манта харчується: фільтрація планктону
Манта - фільтратор. Вона повільно пливе з широко відкритим ротом і пропускає крізь себе тонни води, а зяброві тичинки затримують планктон, дрібних рачків і личинок риб. За таким самим принципом харчуються вусаті кити та китові акули. Щоб зібрати більше корму, манти нерідко об'єднуються й крутяться в так званій «харчовій каруселі», описуючи повільні кола одна за одною.
Саме тому зустріч із мантою не становить жодної загрози для дайвера чи плавця. На відміну від своїх родичів - хвостоколів, - манта не має отруйного шипа на хвості. Дізнатися більше про інших мешканців водойм можна в матеріалі про рибку кардинал та в нашому розділі про види тварин.
Де живе манта: ареал і місця проживання
Манти населяють теплі води Світового океану - тропічні, субтропічні та помірно теплі райони. Їх можна побачити в Атлантичному, Тихому й Індійському океанах, поблизу коралових рифів, підводних гір і місць, де течії піднімають до поверхні багаті на планктон води. Рифова манта частіше тримається біля узбереж і рифів, тоді як гігантська океанічна манта більше пов'язана з відкритим океаном і глибокою водою, куди може занурюватися на кількасот метрів.
Поведінка й міграції
Манти - справжні мандрівники. Супутникове стеження, яке провели дослідники біля півострова Юкатан у Мексиці, показало, що позначені особини за час спостережень пропливали понад 1100 кілометрів. Більшу частину часу тварини проводили в прибережних водах, багатих на планктон, і в місцях нересту риб. Ті самі дані виявили тривожну деталь: значна частина маршрутів мант перетинається з судноплавними шляхами, тож зіткнення з кораблями стає для них дедалі відчутнішою загрозою.
Манти здатні розганятися короткими ривками й навіть вистрибувати з води, здіймаючись у повітря та гучно падаючи назад. Достеменні причини таких стрибків досі обговорюють: це може бути спосіб позбутися паразитів, елемент залицяння або форма спілкування.
Високий інтелект
Серед риб манта вирізняється надзвичайно розвиненим мозком - у неї одне з найбільших співвідношень маси мозку до маси тіла серед усіх риб. Спостереження свідчать про складну поведінку: манти впізнають окремі «станції очищення», куди регулярно припливають, щоб дрібні рибки-чистильники прибрали з їхньої шкіри паразитів. Проводилися й експерименти з дзеркалом, у яких манти поводилися так, ніби вивчали власне відображення, - а це рідкість у тваринному світі.
Розмноження
Розмножуються манти повільно, і це головна причина їхньої вразливості. Самиця виношує потомство всередині тіла й народжує живе маля, зазвичай лише одне (рідко двоє) за один цикл. Вагітність триває приблизно рік, а між пологами часто минає кілька років. Дитинча з'являється на світ уже цілком сформованим і одразу здатне плавати самостійно. Через таку низьку плодючість популяція відновлюється дуже повільно.
Охоронний статус
Обидва види мант перебувають під загрозою. Гігантську океанічну манту Міжнародний союз охорони природи (МСОП) відносить до вимираючих видів, рифову - до вразливих. Головні небезпеки - це цілеспрямований вилов заради зябрових тичинок, які використовують у народній медицині, випадкове потрапляння в рибальські сітки та зіткнення із суднами. Повільне розмноження робить будь-які втрати особливо болючими для виду. Сьогодні манти охороняються низкою міжнародних угод, а в багатьох країнах створюють морські заповідники й розвивають дайвінг-туризм, який робить живу манту ціннішою за спійману.
Часті питання
Чи небезпечна манта для людини? Ні. Манта живиться планктоном, не має отруйного жала й не нападає на людей. Плавати поруч із нею безпечно, головне - не торкатися тварини й не перекривати їй шлях.
Наскільки велика манта? Гігантська океанічна манта сягає близько 7 метрів у розмаху плавців і маси до 2 тонн, тож це найбільший скат у світі.
Чим манта відрізняється від хвостокола? На відміну від хвостоколів, манта не має отруйного шипа на хвості, живиться фільтрацією планктону й має значно більші розміри та розвиненіший мозок.
Чому мант потрібно охороняти? Через дуже повільне розмноження (одне маля раз на кілька років) і промисел заради зябрових тичинок чисельність мант зменшується, тому вони потребують захисту.
